Гурток "Факел" Дистанційне навчання

Продовжуємо заняття дистанційно:

15.06.2020 Тема: Узагальнення і систематизація навчального матеріалу.

   Українські сторінки життя і творчості Адама Міцкевича

   Починаючи з 20-х років XIX ст., твори Міц­кевича широко відомі в Україні. Ними за­хоплювалися Т. Шевченко і Леся Українка, М. Коцюбинський та І. Франко. Україн­ською мовою його твори перекладали П. Гулак-Артемовський, Л. Боровиковський, пізніше П. Тичина, М. Бажан і найбіль­ше — М. Рильський.

   Київ, Стеблів, потім Одеса, Крим, Харків... Тут пролягали шляхи хоч і вимушеної, але ж якої захоплюючої й корисної для Міцке­вича мандрівки українською землею. Спо­мин про це залишився на сторінках поеми «Пан Тадеуш».

   За допомогою російських друзів Міцкевич одержує призначення на роботу в Одесу, звідки виїжджає в Крим. У результаті цієї подорожі з'явилася збірка «Кримські соне­ти», куди увійшло 18 поезій.

   Міцкевича причарувала й волинська при­рода, яку він оспівав у своїй творчості. Ба­лада «Світязь» — один із найпрекрасніших творів поета, побудований на матеріалі слов'янської історії.

   Читання напам’ять сонетів А.Міцкевича.

                        Володимир Маяковський про Україну

   13 січня 1924 року в газеті «Пролетарська правда», що виходила у Києві, було надру­ковано оголошення: «Товаришу Маяков­ський! Робітничі кореспонденти чекають на  вас у своєму клубі 13 січня о 1 годині дня».

   Після відвідин клубу молоді київські пое­ти запропонували зарахувати Маяковського кореспондентом газети «Пролетарська  правда», російський поет дякував й обіцяв писати. Обіцянку він виконав. 2 березня газета опублікувала його вірш «Київ». У поезії Маяковський говорить про історію давнього міста.

   А у 1926 році В. Маяковський написав чудовий вірш «Долг Украине», в якому він звинувачує російських обивателів в обмеженості знань про Україну і радить їм усім  вивчити українську мову та краще пізнати  українську культуру:

А что мы знаем

о лице Украины?...

...Кроме двух

прославленных Тарасов —

Бульбы

и известного Шевченка,—

ничего не выжмешь,

сколько

ни старайся...

Україна в житті та творчості Афанасія Фета

   Життя багатьох російських поетів пов'язане з Україною. Ця земля справила велике враження і на російського поета Афанасія Афанасійовича Фета. 21 квітня 1845 року він пішов на військову службу. Його полк розташовувався в Україні на межі Київської та Херсонської губерній. Військова служба — не найкраще місце для поетичної творчості, тому за 1845 рік Фет напи­сав лише п'ять віршів, у яких відбилися враження про Україну.

Теплый ветер тихо веет,

Жизнью свежей дышит степь,

И курганов зеленеет

Убегающая цепь.

А про Дніпро Фет згадував у багатьох віршах, коли вже покинув Україну.

Светало. Ветер гнул упругое

стекло

Днепра, еще в волнах

не пробуждая звука...

  А закінчується цей вірш справжнім освід­ченням Україні у коханні: «Остался б здесь дышать, смотреть и слушать век...»

   В Україні розквітло й кохання поета до Марії Лазич, яке закінчилося трагічно, але назавжди залишилося в душі Фета.

Читання віршів А. Фета.

Українське коріння Володимира  Короленка

   Життя і творчість Володимира Галактіоновича тісно пов'язані з Україною: народився він у Житомирі, у Рівному навчався  у місцевій гімназії, останні 20 років провів у Полтаві. Історія та культура України, талановитість і душевна щедрість українського народу відобразилися у багатьох його  творах на українську тематику. Досить згадати «Сліпого музиканта», «Судний день»,  «У поганому товаристві», «Історія мого сучасника», «Ліс шумить».

   Проте Короленко не обмежувався лише написанням творів на українську тематику.  Він брав найактивнішу участь у суспільному  житті України, допомагав голодуючим, захищав невинно засуджених, боровся проти  національної ворожнечі, в роки реакції сміливо виступав проти смертних вироків.

   У жовтні 1905 року над Полтавою нависла небезпека єврейського погрому. І живим, і друкованим словом письменник прагнув утримати співгромадян від звірства. І домігся свого — погрому не було.

Закоханий в Україну Райнер Марія Рільке

Земля без меж, вітри , рівнини,

Лісів там тіні старовинні

Й незмірна неба височінь.

Пливуть тобі назустріч села

І знов зникають вдалині,

Немов прожиті щойно дні

             Чи пісня дзвонів  невесела 

   Поет любив мандрувати. У1907 році Рільке  познайомився з Лу Андре Саломе, дочкою генерала російської армії французького походження. Разом з нею він у 1910 ро­ці подорожував Росією та Україною. Поет із зацікавленістю знайомився з Києвом, Дніпром, доїхав до Кременчука, Полта­ви, Харкова. Рільке був вражений красою  української природи, народними піснями.  Україна змальована ним як чудовий край  безмежних просторів із героїчним минулим, багатою історією:

      Земля без меж, вітри, рівнини,

      Лісів там тіні старовинні

      Й незмірна неба височінь,

      Пливуть тобі назустріч села...

   Рільке закохався в Київ, вважав його «близьким до Бога». Особливо багато вражень отримав від Софіївського собору, Києво-Печерської лаври. Враження вилилися у збірки «Часослов» і «Розповіді про Господа Бога».  Рільке вражають кургани, що височіють над  степом. Кургани — могили минулих поколінь. Він захоплюється староукраїнською літературою та Гоголем.

   Пошуки духовного провідника приводять  Рільке до Канева, на могилу Т. Г. Шевченка.

Українські адреси Анни Ахматової

«Я народилась 11(23) червня 1889 року під  Одесою. Мій батько був інженер-механік флоту», — так починаються спогади російської поетеси Анни Ахматової. З Україною пов'язано багато її спогадів та віршів. У Києві вона закінчила гімназію, одружилася, почала писати вірші. Київські святині — Софійський Собор, Лавра - згадувала вона неодноразово.

   Гулом полны алтари и склепы,

   И за Днепр широкий звон лежит.

   Так тяжелый колокол Мазепы

   Над Софийской площадью

                   гудит. (1921)

  У спогадах Ахматової згадується й Севас­тополь: «Каждое лето я проводила под Се­вастополем, на берегу Стрелецкой бухты, и там подружилась с морем. Самое сильное впечатление этих лет — древний Херсонес, около которого мы жили».

  Тричі бувала Анна Андріївна на Поділлі — у Слобідці Шелеховській. Тут жили її мати й тітка, тут вони й поховані. Анна Ахматова якось зізналась українському поето­ві Миколі Бажану: «А ви знаєте, в мене ж є українська кров. Мій батько — родом з козацької старшини. Народилася в Оде­сі, в Києві закінчила гімназію. Там зустрі­лася з українською мовою, але зустріч була поверхова».

   Читання поезій.

Українські мотиви у творчості Сергія Єсеніна

  З малих років знав С. Єсенін «Кобзаря» Т. Шевченка, який допоміг йому зрости ду­ховно, глибше пізнати самого себе, історію свого краю, плекати любов до матері. «Шев­ченко відкрив мені очі, збагатив душевно, примусив уважніше ставитись до поетич­ного слова»,— говорив С. Єсенін. А сестра поета згадувала, що Сергій майстерно чи­тав вірші, особливо добре виходили в ньо­го «Гайдамаки» Шевченка.

   Відомо, що 18-річний молодий поет не тіль­ки читав і знав напам'ять уривок з поеми Т. Шевченка «Княжна», а й опублікував його переклад у журналі «Село» 1914 року.

 Село! В душе моей покой.

 Село в Украине дорогой.

 И, полный сказок и чудес,

 Кругом села зеленый лес.

 Цветут сады, белеют хаты,

А на горе стоят палаты,...

  Сергій Олександрович Єсенін бував у Ки­єві в 1919 році, а наступного року виступав у Харкові. Поезія російського лірика завжди користувалася увагою читачів. Перші переклади його віршів українською з’явилися у 1925 році: в «Анталогії російської поезії в українських перекладах»(1925) були надруковані шість віршів Єсеніна у перекладі М.Бажана, Ю.Яновського, згодом перекладали В.Сосюра, В.Коломієць, Д.Павличко. Українські письменники присвячували свої вірші С.Єсеніну.

Читання поезій С.О.Єсеніна,  Д.Павличка «У хаті Єсеніна»

Україна в житті та творчості Михайла Булгакова

   Миха́йло Опана́сович  Булга́ков народився 3 (15) травня 1891 р у Києві  і був першою дитиною у сім'ї. Перше оповідання «Пригоди Світлана» було написане, коли автору виповнилося сім років. Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна,  Волоська,  Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.

 Київ займав особливе місце в житті та творчості письменника. Про це він сказав у ліричному нарисі "Київ-місто". Андріївський узвіз, 13, де впродовж тривалого часу мешкала родина Булгакова і де відбувалася дія "Білої гвардії" та "Днів Турбіних", перетворено на літературно-меморіальний музей, відомий в Європі.

  Час все розставив по своїх місцях, підтвердив слова «Рукописи не горять». Понині звуть його люди Майстром, шанують за незламний дух свободи і правди в роки тяжкої диктатури, пам'ятають його як людину, який розповів світові про свою любов до міста, пронесену через все життя.

    «Ах, які зірки в Україні. От майже сім років живу в Москві, а все ж таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити яри, занесені снігом, Дніпро… Немає гарнішого міста на світі, ніж Київ», — скаже в оповіданні «Я убив» доктор Яшвін, у якому легко вгадати автора.

Гоголь і Україна

   Народився 20 березня (1 квітня за новим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці(зараз Миргородський район Полтавської області, Україна). Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

 Навчався в Полтавському повітовому училищі, а потім у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших.

 У 1828 році Гоголь переїхав до Петербурга. Все своє життя Гоголь захоплюється історією, культурою України, що знаходить свій відбиток у його творах : «Вечори на хуторі біля Диканьки»,  «Миргород», «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», « Та рас Бульба» .

 «…поет і тоді залишається національним, коли він пише про чужі події і чужі історії… Бо не мова визначає (хто ти за національністю), а погляд…»  - так писав Микола Гоголь – людина, яка стала  великим російським письменником , але з таким глибоким українським корінням.

   Україна щиро шанує свого видатного земляка. Пам’ятники споруджені у містах і селах. Меморіальні музеї у Сорочинцях, Миргороді, Ніжині, Києві.

«Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я      історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!».

  Багато встиг Микола Гоголь за своє коротке 43 – річне життя. Та скільки ще залишилося  недописаним. Нам, сьогоднішнім, треба зберегти цей неоціненний скарб.

           Знайшов своє кохання в Україні

   Оноре де Бальзак  - великий французький письменник, автор  грандіозної   «Людської комедії» з її повістями і романами - «Втрачені ілюзії», «Кузина Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок», «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Полковник Шабер», «Євгенія Гранде», «Історія величі і падіння Цезаря Білото». Та  найбільш захоплюючою є  історія  кохання  Бальзака і Евеліни Ганської.

   У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку  у Верхівні, поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою, а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав'язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка.

  «Я побачив малий Лувр, грецьку святиню, позолочену  призахідним сонцем, що височіла над долиною, третьою долиною по дорозі від кордону», - таке залишив нам враження про  село Верхівня Оноре де Бальзак.

  У 1850 році Бальзак за 5 місяців до своєї кончини повінчався з Евеліною в Бердичеві. Одним зі свідків був граф Георг Мнішек, з родини російської цариці Марини Мнішек. Після церемонії Бальзак заявив Евеліні: «Ура! Я зробив те, чого не зміг Бонапарт! .. У твоїй особі я підкорив Росію».

З Україною в серці

   Навесні 1893 Купрін їде до Києва, де співпрацює в київській щоденній пресі, а потім у житомирських, одеських газетах. За час свого п'ятилітнього перебування в Україні, з 1894 року, він друкувався в газетах «Киянин», «Київське слово», «Волинь» (Житомир), «Одеські новини». Написані для київських газет нариси склали цикл «Київські типи», що викликають інтерес і донині.

  У автобіографії, опублікованій у 1913 році, Олександр Іванович так пригадує роки своєї київської молодості (1894— 1896 рр.): «Я оказался в положении институтки, которую ни с того ни с сего завели бы в дебри лесов и оставили бы без одежды, пищи и компаса. Вдобавок самое тяжелое было то, что у меня не было никаких знаний, ни научных, ни житейских».

   Якщо ми уважно перечитаємо такі відомі речі Купріна, як «Молох», «Олеся», «Гамбрінус», «Яма», «Поєдинок», «Лістригони», то, безумовно, побачимо в них дуже точно і художньо яскраво відтворені картини реального життя різних регіонів України (Волинь, Київ, Донбас, Поділля, Одеса, Крим...). Купрін охоче визнавав: «В учители жизни я не гожусь. Для многих людей я просто добрый товарищ и занятный рассказчик, вот и все».

   Але це — свідчення скромності письменника. Насправді ж творчість цього чудового художника, яка вчить нас любити життя (Олександр Іванович часто образно порівнював його з рікою), навчає чистоті та благородству почуттів, душевній стійкості — було і залишається дорогоцінним надбанням світової культури.

«У мені тече українська кров…»

  “ Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському  “ Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,” — записав А. Чехов після подорожі по Україні.
   Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, побудував тут власний будинок..Навколо нього письменник розбив парк, у якому було 180 видів рослин.
   У Криму Чехов А. П. зустрічався із Л. Толстим, О. Горьким, І. Буніним, О. Купріним, В. Короленком. Кримські враження згодом ввійдуть в оповідання "Довгий язик", "Дама з собачкою", "Архієрей", "Студент", "Нова дача", "Душечка", "Наречена", п'єси "Три сестри" та "Вишневий сад".

   І цінували його творчість українські письменники М. Коцюбинський, І. Франко. Багато літераторів (М.Коцюбинський, Х.Алчевська, Б.Лазаревський) присилали Чехову книги з посвятами. М. Грушевський друкував переклади творів письменника в журналі "Літературно-науковий вісник" (видавався з 1898 року у Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою (Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових.

  Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну" місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У Львові він придбав твори Т. Шевченка. Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував, спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією. В Сумах Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888 року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях "Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та “Чайка”.
  Музей у Ялті закладено після смерті письменника в 1921 році з ініціативи сестри Марії Чехової, яка прожила в Ялті до 1960-х років. Ще відкрито музей у Сумах.
У наш час п'єси Чехова входять до репертуару театрів України. У Криму присуджується літературна премія імені Чехова, знімаються художні та документальні фільми за творами письменника.

   У своїх оповіданнях „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник відобразив людей та природу України. Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.

10.06.2020 Тема: Підсумкове залікове заняття за вивченою темою «О. Пушкін та Україна. Українські мотиви й образи у творчості поета».

Тиха украинская ночь.

Прозрачно небо. Звезды блещут.

Своей дремоты превозмочь

Не хочет воздух. Чуть трепещут

Сребристых тополей листы.

Луна спокойно с высоты

Над Белой Церковью сияет

И пышных гетьманов сады

И старый замок озаряет   

Більша частина заслання Пушкіна минула в Молдові, в Кишиневі, проте першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за жит­тям та побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року- в Олесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам'янці (нині райцентр Чер­каської області).

Українські краєзнавці підрахували, що поет здійснив 18 по­їздок Україною, побував у 124 населених пунктах Чернігі­вської, Полтавської, Катеринославської, Херсонської, Київсь­кої та Волинської губерній.

Взимку 1820-1821 року Пушкін, незважаючи на заборону, прибув до Києва. Софійський собор та Києво-Печерська лав­ра справили на поета величезне враження, які згодом лягли в основу сюжету поеми "Полтава". Відвідання могили князя Олега надихнули на створення "Пісні про віщого Олега" та  написання поеми "Руслан і Людмила".

Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми "Кав­казький бранець", "Брати-розбійники", "Бахчисарайський фон­тан", почав поему "Цигани" й роман у віршах "Євгеній Онєгін"..

Власне "українським твором" Пушкіна можна вважати "Пол­таву". Безперечно, цей твір, написаний у 1828 р., задумував­ся раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи   звучать у "Полтаві". У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо з Рилєєвим, які зображали Мазепу позитивно, репрезентуючи його як борця за волю Ук­раїни. Пушкінська "Полтава" уславлює суперника Мазепи —  царя Петра.

Особливий період в засланні Пушкіна —життя в Одесі. Три­надцять місяців прожив Олександр Сергійович у цьому місті, де було створено понад 30 ліричних поезій, завершено роботу над поемою "Бахчисарайський фонтан", написано два з поло­виною розділи роману "Євгеній Онегін".

У цьому місті Пушкін пережив високе і палке кохання до  однієї жінки. Через багато років у Петербурзі він зустріне її, і тоді з’явиться прекрасний вірш «Я вас кохав…»(1829).

Звучить романс «Я вас любил»

Щодо творчих й дружніх стосунків з кращими представника­ми української інтелігенції, то Пушкін був у близьких стосунках із українцями М. Маркевичем, М. Максимовичем, Д. Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гого­лю увійти в російську літературу. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна.

Цікавим фактом є те, що дружина поета, Наталія Гончарова, була праонукою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.

03.06.2020 Тема: Вшанування О. Пушкіна в Україні. Мотиви й образи в перекладах творів поета українськими майстрами пера. А. Малишко «До моря», В. Сосюра «К***», І. Муратова «Я вас любив…», М. Рильський «Я пам’ятник собі поставив незотлінний», поема «Евгений Онегин».

Панько Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою «Сон» («У всякого своя доля») пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі «Мідяний вершник».

Дружина поета, Наталія Гончарова, була правнучкою знаменитого українського гетьмана Петра Дорошенка.^[159] Письменник відвідував Ярополець і могилу гетьмана у 1833. Після цього у листі до дружини він писав: «…На ранок у супроводі Сємьона Фьодоровіча ходив на уклін прадіду Дорошенко. Відразу ж зробив догану Івану Ніколаєвічу: „Як не соромно, рідню треба шанувати! Могила не доглянута, треба побудувати капличку…“»^[160]

Пушкін був у близьких стосунках із українцями Миколою Маркевичем, Михайлом Максимовичем, Дмитром Бантишем-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав Миколі Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе «Досвід збору древніх малоросійських пісень» (рос. «Опыт собрания древних малороссийских песней») Миколи Цертелева (1819), «Малоросійські пісні» (рос. Малороссийские песни) Михайла Максимовича (1827) та його ж таки «Малоросійські народні пісні» (рос. «Малороссийские народные песни») (1834), «Запорізьку старовину» (рос. «Запорожскую старину») Ізмаїла Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.

Перебування під час заслання в 1820—1824 в Катеринославi та Одесі, відвідування Києва, Чернігова,^[161] Кам'янки, помістя Родзянків на Полтавщині, Бовтишки на Кіровоградщині познайомило Пушкіна з українським національним життям і природою України.

Пушкін намагався вплинути на К. Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі,^[162] в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708—1709.^[163]

Поема «Полтава»

Докладніше: Полтава (поема)

Олександр Пушкін
Полтава

Давно ми заварили діло,
Тепер воно кипить у нас;
Година гарная наспіла,
Прокалатає швидко час.
Давно без батьківської слави
Ми, як воли, в ярмі жили,
У подданстві або Варшави,
Або великої Москви.
Возиться годі з москалями,
Украйні царством буть пора:
І я моїми козаками
Шпурну на моцного Петра!

Переклад Євгена Гребінки^[164]

розгорнути

Оригінальний текст (рос.)

Для своєї поеми, Пушкін використав слова з поеми Байрона як епіграф. Це не випадково, адже поштовхом до написання поеми «Полтава» стало невдоволення Пушкіна тим, що Джродж Байрон у своїй поемі «Мазепа» (1819) зобразив українського гетьмана як відважного та шляхетного героя, а не як лиходія та пройдисвіта як того бажав Пушкін.^[165] Загалом, Пушкін відгукнувся критично на байронівського «Мазепу»:

Байрон знав Мазепу тільки за Вольтеровою «Історією Карла XII». Він вражений був тільки картиною людини, прив'язаної до дикого коня, що мчить степами. Картина, звичайно, поетична, зате подивіться, що він з неї зробив. Але не шукайте тут ні Мазепи, ні Карла, ні цієї похмурої, ненависної, болісної особи, яка проявляється у всіх майже творах Байрона, але яку (на біду одному з моїх критиків) як навмисне в «Мазепі» саме і немає. Байрон і не думав про нього: він виставив ряд картин одна однієї разючіша;— от і все: але яке полум'яне створіння! яка широка, швидка кисть! Якщо ж би йому під перо попалася історія спокуси дочки і страченого батька, то, ймовірно, ніхто б не наважився після нього торкнутися цього жахливого предмета.^[165]

Пам'ятник Пушкіну в Дніпрі

Як відповідь байронівській поемі, Пушкін вирішив написав власну поему «Полтава», де образ Мазепи зображується неприховано негативно, й гетьман постає таким собі романтичним «лиходієм». Відомо, що на відміну від Байрона, який як історичне першоджерело використовував «Історією Карла XII», при написанні «Полтави» Пушкін використовував книгу «Історія Русів»^[166] й згодом присвятив її вірогідному автору статтю в своєму журналі «Сучасник» (рос. «Современник»). Не зважаючи на намагання Пушкіна триматися історичної достовірності, в кінцевому результаті події пов'язані з українською історією були описані ним викривлено а його опис Мазепи мав шовіністичне забарвлення.^[167] Загалом, поемою «Полтава», яку високо оцінив російський імператор Микола І, Пушкін продемонстрував свою абсолютну відданість офіційній російській імперській ідеології, яка заперечувала право окремих поневолених народів (зокрема українців) на власну державу.

Аналізуючи твір Пушкіна, видається що основним завданням поеми «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та «історичної неминучость» поглинання України Росією.^[167] Однобоко оспівано велич Петра І, а постать українського гетьмана Івана Мазепи заплямовано: Мазепа у Пушкіна «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».^[168]

Переклади українською

Пушкін перекладався українською, починаючи з 1829 року (Левко Боровиковський, Грицько Кохнівченко). Найкращі переклади українською 19 початку 20 століття належать Євгену Гребінці, Левку Боровиковському, Михайлу Старицькому, Івану Франкові, Миколі Вороному. Серед найкращих найвизначніших українських перекладачів 20-го століття Павло Филипович, Микола Зеров, Максим Рильський, Микола Бажан, Микола Терещенко, Наталя Забіла, Володимир Свідзінський.

• Олександр Пушкін. Полтава. Вольний пєрєвод на малоросійський язик: Євген Гребінка. СПб: В тіпографії І. Вороб'йьова. 1836. 74 стор.
• Евген Онегін: ліричні сцени в 3 діях та 7 картинах / Олександр Сергійович Пушкін ; Музика Петро Ілліч Чайковський ; Пер. Франц Коковський ; Накладом Йосиф Стадник . — Чернівці: Друкарня товариства «Руська Рада», 1910. — 57 с.
• Олександр Пушкін. Драматичні твори / В перекладі, з передмовою та поясненнями Івана Франка. — Львів: Накладом «Всесвітньої бібліотеки», 1914. — 250 с.
• Олександр Пушкін. Вибрані твори. Переклад з російської: М. Вороний, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара; редагування та вступна стаття: П. Филипович. Київ: Книгоспілка, 1927. 204 стор.
  • (друге доповнене видання) Олександр Пушкін. Вибрані твори. Переклад з російської: М. Вороний, П. Филипович, М. Рильський, М. Драй-Хмара, В. Мисник, М. Зеров; редагування та вступна стаття: П. Филипович. Київ: Книгоспілка, 1930. ? стор.
• Олександр Пушкін. Мідний вершник (Петербурзька повість). Переклад з російської: Максим Рильський. Харків-Київ: Книгоспілка. 1930. ? стор. (перевидання 1936)
• Олександр Пушкін. Вибрані твори в двох томах, переклади за редакцією М. Рильского, М. Терещенка і П. Тичини, М. Зерова (під прізвищем Б. Петрушевський). Вступна стаття М. Горького. Державне літературне видавництво, 1937 р. 413, 679 стор.
  • Т.1: Вірші. Казки. Поеми
  • Т.2: Драми. Євгеній Онєгін. Проза
• Олександр Пушкін. Вибрана Проза. Переклад з російської: Борис Ткаченко. київ-Херсон: Молодий Більшовик. 1937. ? стор.
• Олександр Пушкін. Полтава. Переклад з російської: Сава Голованівський. Харків: Дерджлітвидав УРСР. 1937. 72 стор.
  • (перевидання) Олександр Пушкін. Полтава. Переклад з російської: Сава Голованівський. Харків: Держвидав України, 1946. 58 с.
• Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін: роман у віршах. Переклад з російської: Максим Рильський. Київ: Дерджлітвидав УРСР, 1937. 263 стор.
  • (перевидання) Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін: роман у віршах. Переклад з російської: Максим Рильський. Київ: Дерджлітвидав УРСР, 1949. 230 стор.
  • (перевидання) Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін: роман у віршах. Переклад з російської: Максим Рильський. Київ: Дерджлітвидав УРСР, 1956. 247 стор.
• Олександр Пушкін. Твори.^[169] Вступна стаття М. К. Гудзія. — К.: Державне видавництво художньої літератури, 1949. — 852 с.
• Олександр Пушкін. Зібрання творів в чотирьох томах. Переклад з російської: Микола Рильський та Л. Д. Дмитренко. Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1952—1954. 624, 412, 452, та 576 стор.
• Олександр Пушкін. Лірика / Переклад з російської; Передмова Максима Рильського. — Київ: Дніпро, 1969. — 216 с. — (Перлини світової лірики).
• Олександр Пушкін. Дубровський. Капітанська дочка: Романи / Післямова О. Федосенка. — К.: Молодь, 1981. — 192 с. — (Серія «Джерело»).
• Олександр Пушкін. Вибране. — Київ: Школа, 2009. — 336 с. — (Бібліотека шкільної класики).
• Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін: Поетичні твори / Роман-газета (збірка). Переклад з російської: Максим Рильський та інші. Тернопіль: НК-Богдан. 2004. 96 стор. ISBN 966-692-287-8
• Олександр Пушкін. Євгеній Онєгін; Мідний вершник; Казка про золотого півника. Переклад з російської: Максим Рильський; малюнки: О. С. Пушкін, Н. М. Рушева; упорядник: Максим Рильський (онук). Київ: Успіх і кар'єра, 2008. 310 стор. іл. ISBN 988-966-2082-08-01 (примітка: текст паралельно російською та українською)

Завдання: Знайдіть факти вшанування памяті Пушкіна у вашій місцевоті.

29.05.2020 Тема: Практична частина. Мотиви й образи в мариністичних поезіях Пушкіна. «Погасло дневное светило», «К морю».

Образовака Анализ стихотворений Пушкин 9 класс

Анализ стихотворения «Погасло дневное светило» Пушкина

“Погасло дневное светило” – это прекрасное подражание Байрону, эта романтическая элегия занимает особое место в творческом наследии Пушкина. Краткий анализ “Погасло дневное светило” по плану можно использовать на уроке литературы в 9 классе для объяснения материала. Этот разбор содержит всю необходимую информацию о произведении.

Краткий анализ

Перед прочтением данного анализа рекомендуем ознакомиться со стихотворением Погасло дневное светило. https://www.youtube.com/watch?v=aw8o46DZFcI

История создания – элегия написана по впечатлениям морского путешествия из Керчи в Гурзуф в 1820 году. Пушкин впервые видел море, и оно заворожило его.
Тема стихотворения – ощущения изгнанника, который вынужден оставить любимую родину.
Композиция – трехчастная, части отделены друг от друга рефреном. В первой всего две строки, вторая описывает состояние героя, который, с одной стороны, тоскует о родных краях, с другой – надеется на исцеление, которое ему подарят волшебные южные земли.
Жанр – романтическая элегия.
Стихотворный размер – разностопный ямб с кольцевой и перекрестной рифмовкой.
Эпитеты – “послушное ветрило”, “угрюмый океан”, “берег отдаленный”, “земля полуденная”, “волшебные края”, “мечта знакомая”, “брега печальные”, “туманная родина”, “потерянная младость”, “легкокрылая радость”, “сердце хладное”, “весна златая”.
Метафоры – “мечта летает”, “летает корабль”, “младость отцвела”.
Инверсии – “земля полуденная”, “туман вечерний”, “пределы дальние”.

Молодой поэт совершил путешенствие в Крым с семьей Раевских. Он произвел на него неизгладимое впечатление. Именно там Пушкин впервые увидел море, которому впоследствии посвятил немало стихотворений. Но “Погасло дневное светило” стало одним из лучших. Вот какова его история создания: поэт вместе с Раевскими плыл на корабле из Керчи в Гурзуф, это было ночное путешествие. Море было спокойным, но Пушкин, выдерживая традицию, сгущает краски, рассказывая о бушующем океане”. Стихотворение написано в августе 1820 года.
Поездка с Раевскими подарила поэту вдохновение и успокоение, но он все же продолжал чувствовать себя изгнанником – такое настроение ощущается и в созданном им стихотворении. Оплакивая рано ушедшую молодость, Пушкин грустил о жизни, которая могла бы у него быть, в то же время понимая, что все внешние обстоятельства, даже неблагоприятные, формируют его как творца.

Тема

Главная тема – невеселые размышления лирического героя, связанные с потерей возможности посещать родные края. Он – изгнанник, который тоскует за родными местами, гонимый не зависящими от него. Таков основной смысл произведения.

Report Advertisement

Report Advertisement

Композиция

Элегия разделена на три части самим поэтом – он использует для этого двустрочный рефрен.
Первая часть необходима для создания романтической обстановки, в ней есть песенные мотивы.
Вторая часть посвящена эмоциональному состоянию лирического героя, который оплакивает молодость и покинутую родину, с которой были связаны все чаяния его жизни. В то же время стих показывает его надежду на то, что волшебные южные земли помогут ему исцелиться от этой тоски.
В третьей части прошлое, с которым у лирического героя связано много воспоминаний, противопоставляется неизвестному будущему. Но в итоге он принимает свою судьбу, смиряется с жизненными обстоятельствами и принимает их.

Жанр

Определит жанр несложно. Это романтическая элегия, подражание байроновским произведениям – в молодости Пушкин был очень увлечен творчеством этого английского поэта. В то же время, в отличие от отстраненного прощания Чайлд-Гарольда (образу которого явно подражает лирический герой), эмоциональный настрой пушкинского произведения гораздо ярче.
Произведение написано разностопным ямбом с чередованием мужской и женской рифмы. Эти приемы, а также чередующаяся рифмовка (кольцевая и перекрестная) делают стихотворение более близким к обычной речи. Таким образом Пушкин показывает, что проблема, поставленная в произведении, является общечеловеческой.

В этом философском стихотворении поэт ставит проблему изгнания и, следуя романтической традиции, несколько преувеличивает ее.

Пройти тест: https://obrazovaka.ru/analiz-stihotvoreniya/pushkin/pogaslo-dnevnoe-svetilo.html

Анализ стихотворения Пушкина "К морю" 9 класс

Среди стихотворений Пушкина видное место принадлежит тем, в которых поэт с изумительной поэтической силой и любовью рисует картины родной природы. Несравненный живописец природы, Пушкин воспринимал её не только зорким глазом .художника и тонким слухом музыканта, но и любящим свою родину сердцем горячего патриота.
С детских лет, когда Пушкин уезжал на лето в Захарове), любовь к родной природе прочно вошла в его душу. Эта любовь крепла и ширилась и нашла своё художественное выражение с стихотворениях, поэмах, романс «Евгений Онегин».

Волновавшие его настроения Пушкин передал в замечательных художественных образах, которые обогащают нашу мысль, развивают умение видеть, слышать и чувствовать природу нашей родины, которые близки сердцу каждого русского человека. Но к реалистическому изображению природы Пушкин подошёл не сразу. В период южной ссылки поэта его стихи носят романтический характер. Таково, например, стихотворение «К морю».

Романтическое стихотворение «К морю» вчерне написано было перед отъездом поэта из Одессы, а обработано и закончено в начале октября 1824 года.

Поэтическое изображение моря сочетается в стихотворении с размышлениями поэта о своей судьбе изгнанника и о судьбах народов. Море потому близко и дорого Пушкину, что оно представляется ему живым воплощением мятежной и свободной стихии, мощи и гордой красоты, т. е. таких качеств, которые особенно привлекают поэта. Этими качествами в восприятии романтически настроенных современников Пушкина обладали два «властителя дум» тогдашнего молодого поколения — Байрон и Наполеон В строфах, посвящённых Наполеону, Пушкин ясно не говорит о своём отношении к нему. Но раньше в стихотворении «Наполеон» (1821) поэт охарактеризовал его как тирана, презирающего человечество, как «смирителя» революции и свободы.

В Байроне привлекают Пушкина такие черты знаменитого английского поэта, как гениальность («умчался гений»), свободолюбие («исчез, оплаканный свободой»), неукротимый дух бор-па («как ты, могущ, глубок и мрачен, как ты, ничем неукротим. В «опустелом мире» свободолюбивый борец за благо людей чувствует себя одиноким. В стихотворении раскрывается романтическая тема одиночества поэта в мире.
Горечь и протест звучат в строках, обобщающих размышления о «судьбах людей» в мире:

Судьба людей повсюду та же:
Где благо, там уже на страже
Иль просвещенье, иль тиран.

На пути к свободе людей стоят стражами или ложная культура господствующих классов, или тираны.
Романтическому характеру стихотворения соответствует и приподнятость тона, речь, насыщенная восклицаниями, обращениями, риторическими вопросами, оценочными эпитетами и метафорами.
Стихотворение «К морю» было прощанием Пушкина не только с морем, но и с романтической лирикой. С переходом поэта к «реалистическому творчеству изменяется и характер изображения им природы.
В своей реалистической пейзажной лирике Пушкин рисует внешне скромную, но милую его русскому сердцу красоту и поэзию родной природы. Таковы его стихотворения: «Зимний вечер» (1825), «Зимняя дорога» (1826), «Зимнее утро» (1829), «Туча» (1835), «Вновь я посетил. » (1835) и другие. В описание природы Пушкин то включает народно-песенные мотивы:

Спой мне песню, как синица
Тихо за морем жила;
Спой мне песню, как девица
За водой поутру шла.
(«Зимний вечер»)

то устанавливает внутреннюю связь между природой и напевами народных песен:

По дороге зимней, скучной Что-то слышится родное
Тройка борзая бежит, В долгих песнях ямщика:
Колокольчик однозвучный То разгулье удалое,
Утомительно гремит. То сердечная тоска.
(«Зимняя дорога».)

Лексика , синтаксический строй речи, интонация стиха приобретают у Пушкина в конце 20-х и в 30-х годах иной характер — более простой, предельно реалистический и народный. Показательно в этом отношении различие в описаниях одной и той же картины окрестностей Михайловского, данных в стихотворениях «Деревня» (1819) и «Вновь я посетил. » (1835).
В «Деревне» тон речи приподнятый, ораторский:
Здесь вижу двух озёр лазурные равнины,
Где парус рыбаря белеет иногда,
За ними ряд холмов и нивы полосаты,
Вдали рассыпанные хаты,
На влажных берегах бродящие стада,
Овины дымные и мельницы крылаты.
Проще и задушевнее по тону дано описание этой же картины в стихотворении «Вновь я посетил. » (1835):
Вот холм лесистый, над которым часто
Я сиживал недвижим — и глядел
На озеро.
Меж нив златых и пажитей зелёных
Оно, синея, стелется широко,
Через его неведомые воды
Плывёт рыбак и тянет за собой
Убогий невод. По берегам отлогим
Рассеяны деревни — там за ними
Скривилась мельница, насилу крылья
Ворочая при ветре.

27.05.2020 Тема: Теоретична частина. Мариністична поезія О. Пушкіна періоду південного заслання. 

За чотири роки свого заслання Пушкін об’‎їздив південь України, Молдавію, Крим, Кавказ. Нові життєві враження, роздуми над своєю долею надихають поета на нові теми. У творчому розвитку Пушкіна починається новий етап. Головна увага поета зосереджується на зображенні особистості, її внутрішнього світу, переживань, прагнень і розчарувань. За словами самого Пушкіна, у поемі «Кавказький полонений» він спробував створити характер свого сучасника. Критики дорікали авторові за невизначеність і суперечливість характеру героя поеми. Читачі ж із захватом сприйняли новий твір, бо «кожний бачив в ньому... своє власне відображення».

Усі романтичні твори Пушкіна об’‎єднує образ автора. Цей образ, постаючи у творах поета, романтично відтворював факти його життя, його думки й переживання. Після «Паломництва Чайльд-Гарольда» Байрона образ поета-вигнанця набув популярності у літературі європейського романтизму. Поет-вигнанець — провідний образ романтичних творів Пушкіна. Значну роль в усвідомленні Пушкіним власної долі відіграв і образ давньоримського поета Овідія, якого імператор Август вислав у римську провінцію на береги Дунаю. Через 18 століть майже у тих самих місцях перебував на засланні Пушкін. Ототожнення себе з Овідієм, а Олександра І — з Августом давало Пушкіну зовсім інший вимір власної особистості. По-перше, якщо влада переслідує поета, то визнає його силу, можливо, рівну самій владі. По-друге, слава Овідія пережила віки, а могутнього імператора Августа згадують нині здебільшого як сучасника великих поетів Вергілія, Овідія.

Перебуваючи у Кишиневі, Пушкін опинився у південному центрі російського визвольного руху. Часто бував він у Тульчині, Василькові — осередках декабристських організацій півдня Російської імперії. Пушкін товаришував із багатьма майбутніми декабристами, але сам не став членом таємного товариства. Поет, універсальність таланту якого вже ставала очевидною, своє покликання вбачав насамперед у поезії, на неї покладав свої надії і як геніальний митець відчував, що життя значно складніше, ніж його уявляють «романтики від політики».

Навесні 1822 року кишинівський політичний гурток розкрили, а проти його керівника М. Орлова розпочалося слідство. Атмосфера підозри й фіскальства, руйнування кола друзів та однодумців тяжко вплинули на Пушкіна, тому він шукав нагоди виїхати з Кишинева.

Улітку 1823 року Пушкін виїхав до Одеси, щоб покращити стан здоров’‎я. Граф Воронцов, новий намісник Новоросійського краю, до якого увійшли і землі Молдавії, запропонував відомому поету залишитися в Одесі при його канцелярії.

В Одесі Пушкін прожив рік, і це був один із найбільш суперечливих періодів його життя і творчості. Про це свідчать вірші поета «Демон», любовна лірика, в якій кохання набуває трагічного й фатального характеру.

Слава Пушкіна як першого поета Росії зростала, сам він усвідомлював своє значення, а між тим насправді значився лише незначним канцелярським чиновником. Відірваність від центрів книговидавництва Росії, Москви й Петербурга робила неможливим існування за рахунок власних творів. У травні 1824 року, пояснюючи своє ставлення до служби в канцелярії, Пушкін писав, що сприймає гроші, які йому платять у канцелярії, не як заробітну платню, а «як пайок засланого невільника». І відмовлявся від цих грошей, якщо не може «бути вільним у... своїх заняттях». Це був виклик владі, який могли сприйняти і як бунт. 8 липня 1824 року Пушкіна звільнили від служби й призначили нове місце заслання — село Михайлівське Псковської губернії, де був родовий маєток Пушкіних.

Завдання: переглянути відео Южная ссылка Пушкина

22.05.2020 Тема: Практична частина. Жанрово-тематичне розмаїття поезій кримського періоду. Мотиви й образи в інтимній, філософській ліриці. Інтимна лірика. «Мне вас не жаль, года весны моей», «Я пережил свои желанья». Краса української природи у творах періоду заслання. Уривок з поеми «Полтава» (Пісня друга «Тиха украинская ночь…»).

* * * Мне вас не жаль, года весны моей, Протекшие в мечтах любви напрасной, Мне вас не жаль, о таинства ночей, Воспетые цевницей сладострастной, Мне вас не жаль, неверные друзья, Венки пиров и чаши круговые — Мне вас не жаль, изменницы младые,— Задумчивый, забав чуждаюсь я. Но где же вы, минуты умиленья, Младых надежд, сердечной тишины? Где прежний жар и слёзы вдохновенья? Придите вновь, года моей весны! 1820

На півдні (1820—1824)

Навесні 1820 року Пушкіна викликали до військового генерал-губернатора Петербурга графа М. А. Милорадовича для пояснення з приводу змісту його віршів (в тому числі епіграм на Аракчеєва, архімандрита Фотія і самого Олександра I), несумісних зі статусом державного чиновника. Йшлося про його висилку до Сибіру або ув'язненні в Соловецький монастир. Лише завдяки допомозі друзів, перш за все Карамзіну, вдалося домогтися пом'якшення покарання. Його перевели зі столиці на південь в кишинівську канцелярію І. М. Інзова.^[28]

По дорозі до нового місця служби Олександр Сергійович захворів на запалення легенів, скупавшись у Дніпрі. Для поправки здоров'я Раєвські вивозять наприкінці травня 1820 року хворого поета з собою на Кавказ і в Крим.^[29] По дорозі сім'я Раєвських і О. С. Пушкін зупиняються в Таганрозі, в колишньому будинку градоначальника П. О. Папкова (вул. Грецька, 40).

Пушкін в Криму

16 серпня 1820 року Пушкін прибув до Феодосії. Він написав своєму братові Льву:

«З Керчі приїхали ми в Кафу, зупинилися у Броневського, людини поважної за непорочною службою і за бідностю. Тепер він під судом — і, подібно старому Вергілію, розводить сад на березі моря, недалеко від міста. Виноград і мигдаль складають його дохід. Він не розумна людина, але має великі відомості про Крим. Сторони важливої і запущеної. Звідси морем вирушили ми повз полуденних берегів Тавриди, в Юрзуф, де знаходилося сімейство Раєвського. Вночі на кораблі написав я елегію, яку тобі надсилаю»[30] розгорнути Оригінальний текст (рос.)

Через два дні Пушкін разом з Раєвськими відбув морем в Гурзуф.

Пушкін провів у Гурзуфі кілька тижнів влітку і восени 1820 року. Разом з Раєвськими він зупинився в будинку герцога Рішельє; поетові в ньому було надано мезонін, що виходив на захід. Живучи в Гурзуфі, поет зробив безліч прогулянок уздовж узбережжя і в гори, серед яких були поїздка верхи до вершини Аю-Дага і прогулянка човном до мису Суук-Су.

У Гурзуфі Пушкін продовжив роботу над поемою «Кавказький полонений», написав кілька ліричних віршів; деякі з них присвячені дочкам М. М. Раєвського — Катерині, Олені і Марії. Тут виник у поета задум поеми «Бахчисарайський фонтан» і роману «Євгеній Онєгін». Наприкінці життя він згадував про Крим: «Там колиска мого Онєгіна».^[31]

У вересні 1820 року шляхом до Сімферополя побував в Бахчисараї. З листа Дельвігу:

«... Зайшовши до палацу, побачив я зіпсований фонтан, із заіржавілої залізної трубки по краплях падала вода. Я обійшов палац з великою досадою на нехтування, в якому він знищується, і на напівєвропейську переробку деяких кімнат»[32] розгорнути Оригінальний текст (рос.)

Прогулюючись по внутрішніх двориках палацу, поет зірвав дві троянди і поклав їх до підніжжя «Фонтану сліз», якому пізніше присвятив вірші та поему «Бахчисарайський фонтан».

В середині вересня Пушкін близько тижня провів в Сімферополі, імовірно, в будинку таврійського губернатора Баранова Олександра Миколайовича, старого знайомого поета по Петербургу.

Свої враження від відвідин Криму Пушкін використав і в описі «Подорожі Онєгіна», який спочатку входив до складу поеми «Євгеній Онєгін» як додаток.^[33]

В Кишиневі

Лише у вересні він прибуває до Кишиніва. Новий начальник поблажливо ставився до служби Пушкіна, дозволяючи подовгу відлучатися йому і гостювати у друзів у Кам'янці (зима 1820—1821 років), виїжджати до Києва, подорожувати з І. П. Ліпранді по Молдавії і навідуватися до Одеси (кінець 1821 року). У Кишиневі Пушкін близько спілкується з членами Союзу благоденства М. Ф. Орловим, К. О. Охотніковим, В. Ф. Раєвським^[34], вступає в масонську ложу «Овідій»^[35], про що сам пише в своєму щоденнику.^[36] Якщо поема «Руслан і Людмила» була підсумком школи у кращих російських поетів, то перша ж «південна поема» Пушкіна «Кавказький бранець» (1822) поставила його на чолі всієї сучасної російської літератури, принесла заслужену славу першого поета, незмінно йому супутню до кінця 1820-х років. Пізніше, в 1830-ті роки він отримав епітет «Російський Байрон».^[37]

Пізніше виходить інша «південна поема» «Бахчисарайський фонтан» (1824). Поема вийшла фрагментарною, вона містила в собі щось недосказане, що і додало їй особливу принадність, це збуджувало в читацькому сприйнятті сильне емоційне поле. П. А. Вяземський писав з Москви з цього приводу:

«Поява «Бахчисарайського фонтану» гідна уваги не самих шанувальників поезії, а й спостерігачів успіхів наших в розумовій промисловості, яка також, не в гнів будь сказано, сприяє, як і інша, добробуту держави. За рукопис маленької поеми Пушкіна було заплачено три тисячі рублів; в ньому немає шести сотень віршів; отже, вірш (і ще який же? зауважимо для біржових оцінювачів — невеликий чотирьохстопний вірш) обійшовся в п'ять рублів з надлишком. Вірш Бейрона, Казимира Лавиня, строчка Вальтера Скотта приносить відсоток ще значущий, це правда! Але згадаємо і те, що іноземні капіталісти стягують відсотки з усіх освічених споживачів на земній кулі, а наші капітали звертаються в тісному і домашньому колі. Як би там не було, за вірші «Бакчісарайского фонтану» заплачено стільки, скільки ще ні за які російські вірші заплачено не було»[38] розгорнути Оригінальний текст (рос.)

«Прощання Пушкіна з морем» (І. К. Айвазовський, І. Ю. Рєпін (1877))

Разом з тим поет намагається звернутися до російської давнини, намітивши плани поем «Мстислав» і «Вадим» (останній задум прийняв і драматургічну форму), створює сатиричну поему «Гавриїліада» (1821), поему «Брати розбійники» (1822; окреме видання 1827 року). Згодом в Пушкіні визріло переконання (спочатку безвихідно трагічне), що в світі діють об'єктивні закони, похитнути які людина не в силах, якими би не були відважні і прекрасні її помисли. У такому ключі був початий в травні 1823 року в Кишиневі роман у віршах «Євгеній Онєгін»; фінал першого розділу роману припускав історію подорожі героя за межами батьківщини за зразком поеми Байрона «Дон Жуан».

Поки ж у липні 1823 Пушкін домагається переведення по службі в Одесу в канцелярію графа Воронцова. Саме в цей час він усвідомлює себе як професійний літератор, що було зумовлене бурхливим читацьким успіхом його творів. Залицяння до дружини начальника Єлизавети Ксаверіївни, а, можливо, і роман з нею і нездатність до державної служби загострили його відносини з Воронцовим. Чотирирічне перебування Пушкіна на півдні — новий романтичний етап розвитку його як поета. У цей час Пушкін познайомився з творчістю Байрона і Шеньє.^[39] Захоплений особистістю Байрона, як зізнається сам поет «божеволів» від нього. Першим віршем, створеним ним на засланні, стала елегія «Згасло денне світило…», в підзаголовку якого Пушкін зазначив: «Наслідування Байрону». Стрижнем, основним завданням його творів стало відображення емоційного стану людини, розкриття його внутрішнього життя. Художню форму вірша Пушкін розробляв, звертаючись до давньогрецької поезії, вивчаючи її в перекладах. Переосмисливши образне мислення античних поетів у романтичному ключі, взявши найкраще з творчості своїх попередників, подолавши штампи елегійного стилю, він створив свою власну поетичну мову. Основною властивістю пушкінської поезії стала її виразна сила і в той же час незвичайна стислість, лаконізм.^[40] Сформований в 1818—1820 роках під впливом французьких елегій і лірики Жуковського умовно-меланхолійний стиль зазнав серйозну трансформацію і злився з новим «байронічним» стилем. Поєднання старих, ускладнених і умовних форм з романтичними фарбами і напруженістю яскраво проявилися в «Кавказькому бранці».^[41]

Завдання: прзнайомитися із поемою О.Пушкіна "Полтава".

20.05.2020 Тема: Олександр Пушкін і Україна. Українські мотиви та образи у творчості поета. Поезії , написані під враженням перебування О.Пушкіна в Криму, їх провідні мотиви, образи. 

Пушкінські місця в Україні

У травні 1820 р. Пушкін (щоправда, не зі своєї волі) опинився на українських землях. Фактично то було заслання, яке в літературі часто подається як гоніння на поета за його вільнодумство. Справді, молодий Пушкін дозволяв собі у віршах критикувати петербурзьку верхівку. Молодість є молодість. До того ж він обрав собі за ідеал поета-бунтаря Байрона, якого хотів наслідувати в житті. Зрештою, декому з високопоставлених це набридло. І поета послали на «перевиховання» на південь.

♦  Варто враховувати, що Пушкін належав до верхівки петербурзького світу. Це був потомствений аристократ. Його, звісно, могли «пожурить за шалости», але серйозно карати не збиралися.

Південне заслання, яке частково пройшло на українських землях, аж ніяк не було обтяжливим для Пушкіна. Візьмемо хоча б один такий факт. Перед від’їздом з Петербурга він отримав усього лише... тисячу карбованців «проїзних» — чималенька на той час сума, за яку можна було прожити не один рік. На півдні Пушкін нібито виконував чиновницькі функції, отримуючи за це чималу платню. Він вважав себе великим поетом і тому не переймався чиновницькими обов’язками, робив те, що хотів, нерідко створюючи проблеми для своїх начальників. Коли ж новоросійський генерал-губернатор Михайло Воронцов, людина загалом ліберальних поглядів, спробував 1824 року змусити Пушкіна попрацювати на чиновницькій ниві, це викликало бурхливу реакцію ображеного генія: як це так — мене, поета, примушують займатися чимось «земним»?! І Пушкін подав у відставку. Так закінчилося його південне заслання.

Фактично заслання стало благом для поета. Та, власне, чи було це засланням? Воно, за мірками пізніших часів, нагадує таку собі чотирирічну стипендію. Завдяки цій «стипендії» Пушкін міг подорожувати, набиратися нових вражень і, звісно, творити. Що не кажіть, а російське самодержавство не скупилося підгодовувати таланти. Щоб потім мати можливість їх використати. Пушкін не був тут винятком. Він став таким собі царським грантоїдом. Не авторські гонорари, а щедрі дотації від царя-батюшки забезпечували основні доходи поета. Тому не дивно, що він поступово еволюціонував від «бунтаря» до апологета російського самодержавства.

♦  Але повернімося до т.зв. південного заслання. Більша його частина пройшла в Молдавії, в Кишиневі. Проте Пушкін часто бував і на українських землях. Першим пунктом його перебування на півдні став Катеринослав (Дніпропетровськ). Побував він у Олександрівську (Запоріжжі), проїжджав через українські причорноморські степи, був на Кубані, де мав можливість спостерігати за життям і побутом українських чорноморських козаків. Тривалий час жив у Криму, близько року — в Одесі. Бував також у Києві, Тульчині. Немало часу провів у Кам’янці (нині — райцентр Черкаської області), де спілкувався з майбутніми декабристами. Щоправда, останні не ризикнули прийняти поета в своє коло. У літературі можна знайти думку: мовляв, вони оберігали генія, не хотіли, щоб його, у разі поразки повстання, репресували. Та, очевидно, справа була не тільки й не стільки в цьому. Реально Пушкін не був корисним для декабристів, а його дуже вільна, іноді непрогнозована поведінка могла створити для них небажані проблеми.

Час південного заслання став продуктивним періодом для Пушкіна-поета. Тут він написав чимало віршів, поеми «Кавказький бранець», «Брати-розбійники», «Бахчисарайський фонтан», почав писати поему «Цигани» й роман у віршах «Євгеній Онєгін». Також планував написати своєрідну епопею про розбійницьку вольницю, вступом до якої і стали «Брати-розбійники», а також історичну епопею, яка б інтерпретувала давньоруську історію. Перший задум, судячи з усього, визрів після спостереження за вільним життям на півдні, за життям козацтва. Наприклад, на Пушкіна великий вплив справила втеча в Катеринославі двох в’язнів, які перепливли через Дніпро. За цією подією він сам спостерігав. Щодо другого задуму, то він, очевидно, визрів під впливом спостережень за святинями Києва. Щоправда, ні перший, ні другий задуми так і не були реалізовані.

♦  Перебуваючи в Україні, Пушкін сприймав цю територію як російську. Українські реалії або не знайшли відображення в його творах південного циклу, або отримали російську інтерпретацію. Наприклад, Київ в уявленні поета сприймався як «святиня русcких городов».

Та все ж було одне яскраво виражене українське зацікавлення Пушкіна. Це — Іван Мазепа. У січні 1824 року поет, перебуваючи в Одесі, дізнався, що в Бендерах живе селянин Микола Іскра, котрий пам’ятає шведського короля Карла ХІІ. Пушкін вирішив з допомогою цього 135-річного старика розшукати сліди могили Мазепи. Він зустрівся зі старожилом, намагався своїми розпитуваннями довідатися щось про Мазепу. Однак Іскра не лише не міг вказати йому бажану могилу чи місце поховання, але взагалі розвів руками: мовляв, навіть такого імені не чув. Потім Пушкін написав:

«И тщено там пришлец унылый

Искал бы гетманской могилы:

Забыт Мазепа с давних пор...»

Власне, «українським твором» Пушкіна можна вважати «Полтаву». Нема сумніву, що цей твір, написаний  1828 року, задумувався раніше, ще під час перебування на півдні. Враження від України, її природи звучать у «Полтаві». Однак поему важко назвати проукраїнською. У ній Пушкін свідомо дискутує з Байроном і особливо — Рилєєвим, які зображували Мазепу в позитивному плані, репрезентуючи його як борця за волю України. Пушкінська «Полтава» з позицій «старшого брата» прославляє суперника Мазепи — царя Петра. Загалом, це був один із перших апологетично-імперських творів Пушкіна. Цікаво, що російська критика без особливого захоплення сприйняла його. Негативну оцінку твору дав В.      Бєлінський.

♦ Цікавою гранню теми «Пушкін і Україна» були стосунки поета з Миколою Гоголем. Відомо, що Гоголь обожнював Пушкіна. У першій половині 1830-х років вони багато спілкувалися. Немає сумніву, що Пушкін суттєво вплинув на Гоголя. Він навіть підказував йому сюжети окремих творів — «Ревізора», «Мертвих душ», допомагав під час роботи над петербурзькими повістями. Проте варто задуматися, яким був цей вплив. Фактично Пушкін сприяв русифікації Гоголя, відходу його від української проблематики і зверненню до російської.

Ще одним цікавим і абсолютно недослідженим аспектом теми «Пушкін і Україна» є ставлення російського поета і, зрештою, російської культурної спільноти до Нестора Кукольника. Останній, як і Гоголь, мав українське походження. Але став видатним російським письменником. Він був реальним конкурентом для Пушкіна. Тому останній ставився до нього з відвертою неприязню. Можливо, Кукольник як поет поступався Пушкіну (хоча окремі його поезії — це шедеври російської лірики, наприклад, цикл віршів Кукольніка «Прощание с Петербургом», «Попутная песня», «Жайворонок»). Але як драматург і особливо як прозаїк він стояв вище Пушкіна. Однак російська вчена спільнота підняла Пушкіна, й свідомо чи несвідомо «опустила» його конкурента. Творчість Кукольника практично викинута з російських навчальних програм. Чи випадково це?  Приміром, названий вище цикл віршів Кукольніка «Прощание с Петербургом», «Попутная песня», «Жайворонок».

Завдання: 

Використавши контурну карту, створити карту подорожі О.С.Пушкіна Україною

15.05.2020 Тема: Народні думи, історичні пісні у творах В.Г.Короленка.

Переглянемо відео : https://www.youtube.com/watch?v=dPu5brGvQEE

Українська народна творчість: думи та історичні пісні.

Історичні пісні та думи — жанри української народної творчості. Дуже специфічний за походженням жанр думи. Він притаманний тільки українській національній культурі. Появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. Боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти Польщі — усі ці події були мотивами українських дум.

До кращих українських дум належать "Дума про козака Голоту", "Дума про Марусю Богуславку", "Дума про Самійла Кішку", "Дума про Івана Богуна" та ін.

За змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням — до плачів, голосінь. Автори дум невідомі. Ними переважно були учасники подій— козацьких битв і походів. Кобзарі, лірники, бандуристи під супровід своїх інструментів речитативом виконували їх. Від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до України. І. Франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу.

У відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. Щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл — козак; крук, ворон — ворог; зозуля — мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). У текстах дум трапляються заперечні порівняння: "Ой та то ж не пили пилили, Не тумани вставали, — Як із землі турецької, Із віри бусурманської, З города Азова, з тяжкої неволі Три брати втікали".

Стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває).

Мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську.

Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.

Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) "Думи про козака Голоту: "Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота".

Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

Прикметною рисою побудови дум є їх неподільність на строфи. Дума може поділитися на окремі періоди (тиради). Вона відзначається нерівномірністю рядків. У них може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів

Рядки у думі можуть бути не заримованими, але дума завжди має свій виразний ритм. Це дає можливість виконавцеві змінювати мелодію, слова, імпровізувати. Для виконання дум потрібна спеціальна підготовка. Сьогодні таку підготовку здійснюють кобзарські школи. Відомою кобзарською школою в Україні є Стрітівська, в якій працюють такі талановиті кобзарі, як брати Микола та Василь Литвини. Кобзарське мистецтво, виконання дум зберегли українці в діаспорі. На весь світ стали відомі виконавці цього жанру — Китастий та Мішалов.

Давнім жанром історичного епосу є також історична пісня. Пам'яткою середи-ни XV століття є відома пісня "Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш". Три роти, що стоять "на версі Дунаю" — турецька, татарська та польська — правдиво відобра-жають тогочасну історичну обстановку України, на землі якої завжди зазіхали загарбники.

Історичні пісні, як і думи, передають своїм змістом конкретні історичні події, процеси, оспівують історичних осіб.

Найдавніші історичні пісні, які пов'язані з добою козаччини, оспівують лицарів-патріотів. Відомою є "Пісня про Байду" — народного улюбленця, який потрапивши в неволю і зазнавши страшних катувань, не втратив своєї національ-ної гідності, не став зрадником.

Історики стверджують, що прототипом Байди Вишневенького був князь Дмитро Вишневецький. Д. Вишневецький заклав на Хортиці фортецю. Під час одного з боїв він був полонений і люто катований. Його зачепили ребром за гак— Таких самих мук зазнав і герой "Пісні про Байду". Важкі тортури переніс полонений турками легендарний Морозенко (пісня "Ой, Морозе, Морозенку"). Упродовж віків залишається бути популярною пісня-марш "Ой, на горі та женці жнуть", присвячена звитяжним героям Дорошенкові та Сагайдачному. Великою повагою, незважаючи на тривале замовчування, користується в народі пісня-кант "Ой, зійшла зоря" — про Почаївську Божу Матір, що врятувала монастир і всіх, хто в ньому сховався під час турецької облоги.

Історичні пісні про боротьбу українського народу проти польських загарб-ників оспівують масовий героїзм народу. У них прославлено битву під Корсунем ("Засвіт встали козаченьки"), Жванцем ("Ой, з города Немирова"), Збаражем ("Ой, що то за хижка"). У піснях цього періоду звеличено Б. Хмельницького і його битву в урочищі Жовті Води на Дніпропетровщині ("Чи не той то хміль"). Образ Хмельницького порівнюється з хмелем, що завжди був уособленням молодечої сили та звитяги. Йому присвячена також пісня "Гей, не дивуйтесь, добрії люди". Героєм цієї пісні є також сподвижник гетьмана М. Кривоніс, що пліч-о-пліч йшов з Б. Хмельницьким і під Жовтими Водами, і під Корсунем. Героями історичних пісень стали Нечай, Богун та інші історичні діячі. Образ Б. Хмельницького оспіваний також у народних думах, зокрема "Хмельницький і Барабаш".

Увійшли в історію пісні порівняно недавнього часу, які ми називаємо стрілецькими. Сьогодні всім відома пісня "Ой у лузі червона калина", що хоч і має свого автора, але залишається народною. Історичні пісні та думи є провід-ними жанрами української народної творчості. Чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів.

Народна пісня стала поштовхом для написання драм "Сава Чалий" М. Костомарова та І. Карпенка-Карого. У прозову і драматургічну творчість М. Старицького ввійшов легендарний образ Марусі Богуславки. Неодноразово зверталися письменники до пісні "Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці". За мотивами цієї пісні створена одноіменна драма М. Старицького, повість О. Кобилянеької "У неділю рано зілля копала", роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай".

Ой на горі та й женці жнуть.

Бандуристе, орле сивий

Завдання: ПРиведіть приклади використання народних дум у творчості Короленка. Створіть фонотеку використаних творів.

13.05.2020 Тема: Історичний контекст, часи козацтва, гайдамаччини, панування польської шляхти, використання елементів героїчного епосу. 

Актуальність даної теми полягає в надзвичайному впливі козацтва на історію української нації і на процес формування національної свідомості українців. Саме козацтво сприяло накопиченню досвіду боротьби та служило прикладом для майбутніх поколінь борців за визволення українського народу. На жаль, історичні джерела підвладні руйнівній дії часу. Безліч з них знищили пожежі й повені, війни, людська недбалість або злочинність. Це стосується також i відомостей про козаків. I все-таки науковці спромоглися відтворити, бодай в загальних рисах, зародження й розвиток цього унікального історичного явища. 1. Формування українського козацтва. Білі плями в історії України Поступна О.В. Національна-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького 3 1.1. Перші згадки про козацтво у літописних джерелах. 1.2. Версії, що пояснюють походження козацтва. 1.3. Причини виникнення козацтва. 1.1. Перші згадки про козацтво у літописних джерелах Деякі дослідники відносять появу козацтва ще до часів Київської Русі (ХІ-ХІІ ст.), коли князі посилали невеликі загони для охорони своїх кордонів від ворогів. Перебуваючи на «окраїнах» князівських земель, далеко від влади князів, його воїни самостійно влаштовували своє життя, побут, займалися ремеслами, промислами та полюванням, але головне – виконували військові функції. Історики вважають, що слово козак – тюрського походження. Вперше термін «козак» згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». У XVI ст. цей термін вміщено в словнику половецької мови «Кодекс Куманікус» (1303 р.) та в додатку до грецького збірника житія святих «Синаксаря». Цікаво, що слово «козак» вживалося для позначення полярних рольових функцій: «страж» і «розбійник». Виникненню козацтва присвячені численні наукові і популярні, історичні і літературні праці, твори образотворчого мистецтва, драматургії, музики, усної народної творчості. У XVI ст. з’явилися твори, автори яких прагнули з’ясувати причини виникнення козацтва, характер тогочасного суспільного устрою, взаємини між козаками та іншими верствами суспільства – селянством, міщанством, шляхетством, роль козаків в історичних подіях. Першу спробу викласти окремі моменти історії Запорізького Війська зробили польські історики – М. Бєльський, Б. Папроцький, П. Пясецький, С. Твардовський та ін. Особливий інтерес Білі плями в історії України Поступна О.В. Національна-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького 4 представляє хроніка М. Бєльського (1494-1575 рр.). Мартін Бєльський. Історіограф, хроніст Мартін Бєльський – шляхтич родом, сучасник Реформації і польського Відродження, належав до прогресивних діячів того часу. Для свого часу був добре освіченою, а також спостережливою й проникливою людиною, яка цікавилась сучасним суспільним і політичним життям. Авторському перу належать широко відомі «Хроніка світу» та «Хроніка польська». Описуючи під 1489 р. похід королевича Яна Альбрехта проти татар у Східне Поділля, М. Бєльський зазначає, що польське військо могло успішно просуватись у подільських степах лише завдяки тому, що шлях йому показували тамтешні козаки, які добре знали свою місцевість. В іншому місці під 1516 р., говорячи про відправу Хмельницького старости Предслава Лянцкоронського на Білгород (Аккерман) із загоном козаків, зауважує, що «лише з цього часу з’явились у нас козаки». Можливо це треба розуміти так, що, на думку М. Бєльського, приблизно з того часу у окремих польських магнатів з’явились козаки-служебники, тоді як козаків у власному розумінні слова він називає у своїй звістці під 1489 р. Після смерті М. Бєльського «Хроніку польську» продовжував його син Йоахим. Останній не був таким підготовленим і спостережливим, як його батько. Незважаючи на це, в тій частині хроніки, яка належить йому (від 1575 р. до 1598 р.), можна знайти важливі відомості про участь запорожців у селянсько-козацькому повстанні під проводом Северина Наливайка (1594- 1596 рр.). На відміну від батька, який утримувався від соціальної характеристики козацтва, Й. Бєльський виступає перед нами як типовий польський шляхтич і запеклий ворог козаків

Козак – вільна людина, прикордонник, охоронець. Етимологія. Гіпотези виникли у наслідок популярного в XVIIXVIII ст. філологічного напряму досліджень (співзвучності назв). З погляду наукового обґрунтування нічого не варті. Старі гіпотези:  від імені легендарного ватажка Козака;  від слова «коза» у зв'язку зі спритністю козаків;  від етноніму «хозари» (популярна гіпотеза в козацькій історіографії кінця XVII – початку XVIII ст.). Сучасні гіпотези.  Від санскриту «kosa» – «назва сім'ї святців» чи «koza» – «оболонь, ость, клятва, божба».  Від половецького «Cosac» – «варта», «чота». Зустрічається в «Codex cumanicus».  Від кримсько-татарського або тюркського «Qazaq» – «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «бурлака».  Від тюркського «Cosac» і «Qazaq» – «вільна людина», «авантюрист», «шукач пригод», «вартовий», «розбійник», «найманець». 

Існує низка версій, що пояснюють походження козацтва:  «хозарська» — ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами», або хозарами;  «чорно-клобуцька» — вбачає в них нащадків «чорних клобуків» — тюркського племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;  «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів (черкасів), які до того проживали в Тмутаракані;  «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Володимира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття татарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво; Білі плями в історії України Поступна О.В. Національна-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького 9  «автохтонна» — доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядковані великому литовському князю;  «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;  «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;  «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад вільних озброєних людей, котрі прибували сюди на промисли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;  «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаючій татарській загрозі;  «соціальна» — факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селянство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання. Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економічної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас більшість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Завдання: Підготуйте ілюстрації до теми "Українське козацтво".

08.05.2020 Тема: В.Г.Короленко "Сліпий музикант". Українська природа, народні образи й традиції в повісті.

Від того, який світ і які люди оточують нас на початку життя, залежить наше духовне багатство чи бідність, моральна краса чи потворність. Саме так про своє дитинство згадує Олександр Довженко, змальовуючи образи «Зачарованої Десни». Звідти прийшла і чарівна краса пейзажів, на тлі яких ми бачимо фізично й морально красивих людей. Лірично, схвильовано, з теплим гумором розповідає письменник про природу й людей, як про єдине ціле. «Жили ми в певній гармонії з природою», - говорить він.

Так і Володимир Короленко з дитячих літ полюбив українську пісню, що лунала довкола, казки та оповіді старих бувальців. Згодом хлопчина захопився історією, музикою, філософією, а головне – літературою. Завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив український народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі. Володимир Галактіонович палко захищав віл переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Тема України, української природи посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», повісті «Сліпий музикант» та інші.

1.Давайте переглянемо фільм про красу української природи (https://www.youtube.com/watch?v=Z5XdLJ_j80c) Зарядитися енергією краси природи України.

2. Не менш привабливою  є природа нашої місцевості. Найбільшою окрасою Деснянсько - Старогутського парку є красовиця Десна, що зберегла свій природний режим. Вода відзначається чистотою, а заплава – незайманістю.

https://www.youtube.com/watch?v=k6Q3IWJE-LY. Північна перлина Сумщини.

3.Проблемне питання:

« Чи не з гармонійної єдності людей, зображених у повісті, з навколишнім прекрасним світом природи витікає їхня моральна краса?»

( Природа розкинулась кругом, наче великий храм, приготовлений до свята.)

4.Перевірка домашнього завдання. (Зима, весна, осінь)

 - Знайдіть і зачитайте описи природи, які ви знайшли вдома. Як авторові вдалося передати внутрішні переживання свого героя через опис природи? ( «Природа розкинулась кругом, наче великий храм, приготовлений до свята.» Роль описів природи у художньому тексті не обмежується лише створенням певного національного колориту твору. Природа допомагає читачеві зрозуміти внутрішній стан героїв. «Ластівка свистіла легким крилом, описуючи неподалік химерні кола, бриніла мошка, і над усім цим деколи лунав протяжний і смутний окрик плугатаря на рівнині, що поганяв воли по зораній смужці».)

- Створіть семантичну карту української весни (дзвеніла, стукотіла, свистила, шелестіла, відбивала, бриніла, позіхала, співала, шерхотіла, переливалася) 

1.За якими ознаками визначається український національний колорит твору?

( описи природи, речі побуту, історичні факти, імена персонажів, одяг, музичні інструменти, традиції)

2.Наведіть приклади одягу, мови персонажів.

( Сопілка пастуха, голос вільшанки, пика хохла-музиканта, хохлацьке серце, «хлопська» пісня, з довгими козацькими вусами і в широких козацьких шароварах, вдягнутими у білі свитки й вишивані малоросійські сорочки, «панича» , шапка зі смушок)

3.Наведіть приклади українських традицій (паломництво до чудотворної ікони, подання милостині сліпим, українська пісня як пам'ять про минуле, вечорниці, танець «козак», «краков’як», хлопська пісня, високі могили, стародавні баяни, українські кобзарі й бандуристи, корчма)

4.Народні образи (гора, річка, козак Дорошенко- поетичні. Історичні образи- Гнат Карий – старий ватажок, сліпий бандурист- «славний на Запоріжжі співець», могили-кургани, монастир)

5.Самостійна робота . Схарактеризуйте й запишіть риси характеру народних персонажів повісті слуги Іохіма, старого козака Хведька, Федора Кандиби .

( Любов до рідного краю, мудрість, чуттєвість, доброта, справедливість)

6.Чому автор порівнює природу з храмом?

(  Роль описів природи у художньому творі не обмежується лише певного національного колориту твору. Природа допомагає читачеві повніше зрозуміти внутрішній світ героїв. Через природу він пізнає світ, важливі зустрічі відбуваються на лоні природи)

7.Складіть сенкан до слова природа.

06.05.2020  Тема:

ВОЛОДИМИР КОРОЛЕНКО ТА УКРАЇНА«Історія мого сучасника» – автобіографічний твір про дитячі та юнацькі роки, проведені у Житомирі, Рівному, Харалузі. «Без язика» – оповідання про життя та пригоди української еміграції в Америці. «Парадокс» – твір, пов’язаний із дитячими враженнями, отриманими в Житомирі та Рівному. «Ліс шумить» – оповідання, в якому В. Короленко розповідає поліську легенду з кріпацької дійсності в Україні на початку ХІХ ст. «Брати Менделі» – незавершений твір, в якому автор використав спогади дитячих років,  порушує питання співіснування людей різних націй та вірувань. 

І. Володимир Короленко Презентація https://www.youtube.com/watch?v=uH6p7uyfpD8

ІІ."Історія мого сучасника» – автобіографічний твір про дитячі та юнацькі роки, проведені у Житомирі, Рівному, Харалузі.

Тривалий час (1906—1921) письменник працював над автобіографічною повістю «Історія мого сучасника». Він задумав цей твір як широке художнє узагальнення всього, що пережив і здійснив. Повість-хроніка лишилася незакінченою. Автор помер, працюючи над четвертим томом свого найбільшого твору.
ІІІ.«Без язика» – оповідання про життя та пригоди української еміграції в Америці. http://az.lib.ru/k/korolenko_w_g/text_0050.shtml
ІУ. «Парадокс» – твір, пов’язаний із дитячими враженнями, отриманими в Житомирі та Рівному.https://briefly.ru/korolenko/paradoks/
У.«Ліс шумить» – оповідання, в якому В. Короленко розповідає поліську легенду з кріпацької дійсності в Україні на початку ХІХ ст. https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=8168
УІ.«Брати Менделі» – незавершений твір, в якому автор використав спогади дитячих років,  порушує питання співіснування людей різних націй та вірувань. http://www.lib.ru/RUSSLIT/KOROLENKO/mendels.txt

Завдання  Прочитайте одне з оповідань В.Г.Короленка, визначте риси національного колориту творів.